ПАРНЯ́, і, жін.
1. розм. Те саме, що парильня 1. Макитра оддихався, мов вийшов із парні (Степан Васильченко, II, 1959, 51); Ісен-Джан як із парні вийшов (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 152).
2. Приміщення, де парять і гнуть дерево для обіддя. Макара Макаровича Улянка зустріла біля парні, де гнули обіддя для коліс (Олесь Донченко, IV, 1957, 110).
3. розм. Спека з надмірною вологістю. У холодку — і там парня, аж в’ялить, Бо сонечко вогнем неначе палить (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 118).