ПАРАДО́КС, а, чол.
1. Думка, судження, що різко розходиться із звичайним, загальноприйнятим і протирічить (іноді тільки на перший погляд) тверезому глуздові. Наведу деякі загальнознані факти, щоби суд мій не видався нікому парадоксом або брехнею (Іван Франко, XVI, 1955, 24); — Спочатку я сприйняла слова Юрія Юрійовича як парадокс (Олесь Донченко, V, 1957, 480);
// Нелогічний збіг обставин. Історичний парадокс: в той самий час, коли розум людський посилав у космос ракети, на вершинах Паміру альпіністи розшукували волосату снігову людину (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 568).
2. книжн. Несподіване явище, яке не відповідає звичайним науковим уявленням. Ми стикаємося з парадоксом: щоб забезпечити собі життя, бактерії потребують речовину, яка б вбивала їх (Мікробіологічний журнал, XXII, 4, 1960, 65).