ПАНИ́Ч, а, чол.
1. Молодий неодружений син пана, пані (у 1 знач.) — У нашої старої пані Малії паничі були; Таки однолітки зо мною. Вона й бере мене в покої Синкам на виграшку (Тарас Шевченко, II, 1953, 63); Курить щось по дорозі. Що воно біжить так прудко? Ага, либонь панич Льольо з сусідньої економії у гості їдуть до двору (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 13); Молодий панич, побачивши з вікна медвинського чумака, вийшов на поріг (Михайло Стельмах, I, 1962, 384);
// перен., ірон., зневажл. Молода людина, яка виділяється розбещеною поведінкою, нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін. Заєць був собі великий панич і дуже горда штука. Він не відповідав нічого на їжакове привітання (Іван Франко, IV, 1950, 64); Тихий і слухняний, до старших привітний, став Шовкун кидатись у вічі старшим.. Зробився паничем хоч куди! (Панас Мирний, I, 1949, 372).
2. Неодружений молодий чоловік, що належав до привілейованих верств населення. Їй одчинив гарний панич у студентському убранні (Леся Українка, III, 1952, 582); — Молоде ж воно, хочеться радості. А тут все сама та сама. — А що ж я їй — паничів зі Львова буду спроваджувати для розривки, чи як? (Гнат Хоткевич, II, 1966, 62);
// Зніжений, розпещений молодий чоловік; білоручка. Своїм ніжним білим лицем і тонкими бровами він нагадував Вутаньці панича (Олесь Гончар, II, 1959, 168); * У порівняннях. Шестірний дивився уже паничем, тендітним, чистим паничем; на йому сорочка — як сніг; каптанок — як з голочки (Панас Мирний, I, 1954, 339).
▲ Кручені паничі див. кручений.