ПАНУВА́ННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням панувати. У 90-х роках XVII ст. на Правобережній Україні розгорнулась боротьба проти польсько-шляхетського панування (Український історичний журнал, 1, 1960, 58); Поклавши край пануванню експлуататорських класів, Великий Жовтень поклав край всякому.. гнітові (Максим Рильський, III, 1956, 144); В умовах соціалістичного ладу.. наука перетворилася в знаряддя революційного перетворення суспільства, в знаряддя панування розкріпаченої людини над силами природи (Радянська Україна, 13.VI 1961, 1); [Нартал:] Ти знов на мене сплів сильце: ти навернув мене у християнство. Тоді-то й почалася повна влада, безмежне панування надо мною (Леся Українка, II, 1951, 431); За скілько літ розкоші та панування вона розучилася робити-працювати, жила більше споминками про старовину та важким зітханням (Панас Мирний, IV, 1955, 31).
2. рідко. Царювання. За панування царя Миколая 1-го на Західній Україні в одному повітовому місті жив міщанин Лемішка (Нечуй-Левицький, I, 1956, 172).