ПАНТЕО́Н, у, чол.
1. Храм, присвячений всім або багатьом богам у стародавніх греків і римлян. [Прісцілла:] А звідки ж ти рятунку світу ждеш? Та ж ти не поклоняєшся віддавна нікому з тих богів, що в пантеоні (Леся Українка, II, 1951, 352);
// Сукупність усіх божеств в якій-небудь політеїстичній релігії. Херсонесці запозичали культ Діви у таврів; греки взагалі з надзвичайною легкістю приймали в свій пантеон іноземних богів, особливо таких, які були їм зрозумілі і близькі (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 306).
2. Усипальниця, місце поховання видатних людей. Його [архітектора] покликання — пантеони, павільйони, палаци культури, .. санаторії з безліччю колон, пілястрів і класичних урн (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 542).
3. перен. Збірка, сукупність гідних пам’яті творів мистецтва або літератури, фактів історії, імен. Тільки в радянський період, як письменник, співзвучний пролетарській, соціалістичній ідеології, знайшовши почесне місце в пантеоні славних попередників Жовтня, І. Франко здобув широку популярність (Радянське літературознавство, 4, 1958, 120).