ПАНТЕЛИК

ПАНТЕЛИ́К: ◊ Збивати (збити) з пантелику див. збивати; Збиватися (збитися) з пантелику див. збиватися; Збитий з пантелику: а) який спантеличився, заплутався або дезорієнтувався. Чи то збитою з пантелику, чи то ще роздратованішою почувала вона себе після цієї сумбурної й не зовсім зрозумілої розмови (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 265); Онися встала, звернула воли на зятеву половину й погнала їх по ріллі. Вони потягли плуга по городі, збиті з пантелику (Нечуй-Левицький, III, 1956, 201); б) який почав діяти нерозумно. — Ви така сама людина, як і я, лише збита з пантелику, поламана вулицею (Іван Микитенко, II, 1957, 489).