ПАНТЕЛИ́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, недок., розм. Не мати змоги звично діяти, розумно говорити, міркувати і т. ін. внаслідок розгубленості, страху; бентежитися; губитися в здогадках. Війт, що дотепер запер був дух у собі і проникав очима жовніра та пантеличився і завертав свої гадки від жовнірового лиця, розпізнав свого сина по голосі (Марко Черемшина, Вибр., 1952, 195).
ПАНТЕЛИЧИТИСЯ
Тлумачення слова