ПАНО́ТЧЕНЬКО, а, чол., заст. Пестл. до панотець. — Ти, бачу, Василя знала ще перш чим я його привів? — Знала, панотченьку! — і затрусилася, як осиковий листочок (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 59); [Логвин:] Дайте ж, панотченьку, я вас поцілую в руку. (Цілус старому руку) (Марко Кропивницький, III, 1959, 151).
ПАНОТЧЕНЬКО
Тлумачення слова