ПАНО́К, нка, чол., розм.
1. Небагатий поміщик у старій Польщі, Литві, дореволюційній Україні і Білорусії. У декого з своїх громадян він купив кілька наділів, а потім у одного панка невеличкий клаптик землі (Борис Грінченко, I, 1963, 403); Вона бачила в панському дворі гарних дідичів-паничів, але багаті паничі її не сватали, а за бідних економів та польських панків її не дав би батько (Нечуй-Левицький, III, 1956, 49).
2. Зневажл. до пан. Еней збудує сильне царство І заведе своє там панство. Не малий буде він панок. На панщину ввесь світ погонить (Іван Котляревський, I, 1952, 70); Дивляться — їде якийсь панок чи купець в бричці у триконь, добре убраний — у синій чуйці, з кримських смушків шапка (Олекса Стороженко, I, 1957, 51); — Не тікай, пане, не втечеш!.. Не втечеш — доля доганяє! Стій! .. — Заверещав панок. Гаряче дихання повстанського коня вже обпікало йому спину (Олександр Довженко, I, 1958, 132).