ПАНЯ́ТИ, яю, яєш, недок., розм.
1. Поганяти. — Буду годувати [коника], то він великий.. виросте, я тоді запряжу його та ну-у-у паняти! (Панас Мирний, I, 1954, 168); — Наші стріляють! Паняй до колодязя! — Василько затарабанив голими п’ятами по мокрих боках коня (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 71).
2. Рушати; прямувати. Російський солдат завжди був доброї, жалісної душі. Та й спокусливо: війна враз закінчиться, і тоді — паняй кожний, кому куди треба (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 158); — Ось що, брат Яреську… Як загрузять ешелон, бери своїх хлопців і паняй… Правитимеш хліб до самого місця. До Петрограда (Олесь Гончар, II, 1959, 271).