ПАЛО́МНИЦТВО, а, сер.
1. У християнській, мусульманській та інших релігіях — мандрівка по так званих святих місцях. У зв’язку з прийняттям християнства на Русі вже в XI—XII ст. стають досить частим явищем подорожі, паломництво до різних релігійних центрів — до Константинополя, афонських монастирів і особливо до Палестини (Історія української літератури, I, 1954, 41).
2. перен., розм. Мандрівка для відвідання кого-, чого-небудь великою кількістю шанувальників, прихильників. Влітку в Одесу — паломництво. Туристи з усіх кінців «штурмують» наші визначні місця (Літературна Україна, 29.X 1965, 2).