ПАЛАЮЧИЙ

ПАЛА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до палати. А чудовий тихий вечір, а синє небо, палаюче вогнем на заході,.. — все те роздражнювало нерви, ворушило серце (Нечуй-Левицький, I, 1956, 352); Високий, з розкошланим волоссям, з безтямним поглядом, палаючий від внутрішнього жару, хворий виривався з Карпових рук (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 70); Дома мати жахнулася, побачивши палаюче войовничою силою, подряпане, з гостро блискучими очима обличчя доньки (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 129);
//  у знач. прикм. Коло палаючого будинку пожежники. Радянські люди, мужні серця — борються з вогнем (Юрій Яновський, V, 1959, 169); Загинув герой Арсен Шевчук, врізавшись своїм палаючим літаком у скупчення німецької артилерії (Олександр Довженко, III, 1960, 42); Суддя наложив люльку, отворив [відчинив] дверці і вдивився в палаюче полум’я (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 28); Любив він вечорами, довгими, майже безконечними, грітися біля палаючої пічки (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 284); Край шляху серед палаючих маків зостався свіжий горбик землі з маленьким гранчастим обеліском (Олесь Гончар, III, 1959, 455); Зачувши своє прізвище, аж розгубилась дівчина. Притулила долоні до палаючих щік, а очі от-от бризнуть слізьми (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 147).