ПАХТІТИ 1, тить, недок., розм.
1. Те саме, що пахнути. А Мишенятко під вербою Почуло, що м’ясце пахтить, Та й крадеться поміж травою (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 23); Весна була як весна: зеленіли дерева, квітли та пахтіли квіти (Остап Вишня, День.., 1950, 74); Йому, Русевичу, невідомо, чому раптом цей зовні несміливий юнак пристав до цих двох і сунув свій ніс туди, де пахтить скандалом (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1935, 394);
// безос. Шуміли вишні по садах рясні, пахтіло квітами (Володимир Сосюра, II, 1947, 42).
2. Відгонити, віддавати чим-небудь. Суп пахтів димом, у ньому бракувало картоплі, засмажив його Корн маргарином (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 244); Не так давно він повернувся з поля бою, Ще димом, порохом його рука пахтить (Михайло Стельмах, Жито.., 1954, 75).
ПАХТІТИ 2, хчу, хтиш, недок., розм., рідко. Те саме, що пахкати. Реут довго мовчав, пахтів димом, зривав з цигарки смужки тонкого паперу (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 152).