ПА́ХОЩІ, ів, мн. (рідко одн. пахощ, у, чол. і жін.).
1. Запахи, звичайно приємні, ароматні. На чистому повітрі розійшовся дух од вареної страви й змішався з важкими пахощами диму та потоптаної молодої трави (Нечуй-Левицький, III, 1956, 106); Питомий пахощ селянської церкви вбив піт брудних вояцьких тіл (Мирослав Ірчан, II, 1958, 233); Виноград цвіте-буяє, Любу пахощ розливає… (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 35); На зміну тонким ніжним пахощам весни — запахам бузку і конвалій — вже мали прийти п’янкі, медові аромати літа: наближалось цвітіння акацій і лип (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 241); * Образно. Опера «Тарас Бульба» Лисенка насичена пахощами української народної пісні (Народна творчість та етнографія, 2, 1963, 44);
// перен. Те, що приваблює до себе чим-небудь цікавим. — Заплатять щедро, — промовив нишком Копронідос, почуваючи пахощі чернечих тисячок (Нечуй-Левицький, III, 1956, 379).
2. тільки мн., рідко. Те саме, що духи. — Може, ви мене направите, де той грек, що німецькі пахощі продає? (Марко Вовчок, VI, 1956, 290);
// Взагалі пахучі, ароматичні речовини. [Сінон:] Дружинонька твоя золотокудра либонь тепер багаття розпалила і пахощів насипала солодких (Леся Українка, II, 1951, 314).