ПА́ДАЛИЦЯ, і, жін., збірн.
1. Плоди або листя, які опали з дерев. Хима вийшла з-за погрібника, несучи в хвартусі яблука-падалиці (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 291); Щоб скоротити період «недоїдання» дерев на бідних ґрунтах, наука запропонувала висаджувати сосну разом з листяними породами, падалиця яких містить багато азоту (Колгоспник України, 6, 1962, 47).
2. Незібране, опале зерно, насіння і т. ін., що залишилося на полі. Гуси дуже охоче ідуть на стерню, там вони знаходять багато поживних трав та падалиці зерна (Соціалістичне тваринництво, 2, 1956, 38);
// Рослина, що виросла з опалого зерна, насіння. Соняшник вважали поганим попередником для всіх культур. І це тому, що він дуже засмічував поле падалицею (Хлібороб України, 9, 1964, 31); Вся надія з людей лише на падалицю, тобто на хліб, який восени зійшов по стерні від самосіву (Дмитро Бедзик. Дніпро.., 1951, 78).