П’ЯНО. Присл. до п’яний. Марусяк думав чи робив вид, що думає, п’яно уставившися остеклівшими [осклянілими] очима у ватру (Гнат Хоткевич, II, 1966, 208); Пізно вночі притягсь він додому і п’яно реготався та верзякав (Павло Тичина, II, 1957, 59); Сонце сховається в морі, троянди запахнуть п’яніше (Максим Рильський, I, 1960, 178);
// у знач. присудк. сл. Ой, прийшли ж до міста отамани.. Було дико, весело і п’яно (Володимир Сосюра, I, 1957, 330).
♦ Солодко з’їсти, п’яно спити, хороше походити див. з’їдати.
П’ЯНО
Тлумачення слова