ОЗВІРЕНИЙ

ОЗВІ́РЕНИЙ, а, е, розм. Те саме, що озвірілий 2. [Надежда:] У свято нап’ється [п’яниця], прийде додому озвірений, б’є жінку, поперелякує і порозгонить дітей (Марко Кропивницький, III, 1959, 178); Крізь чад і дим, немов у пеклі тім, Мигтіли де-не-де озвірені катюги (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 63).