ОЗОРЕНИЙ

ОЗО́РЕНИЙ, рідко ОЗО́РЯНИЙ, а, е, поет. Дієпр. пас. мин. ч. до озорити. Піднісшись вгорі на граніті, Спрямовував Ленін свій зір На далі московські, відкриті З озорених Ленінських гір (Микола Бажан, Роки, 1957, 262); Вузькою смугою невода виплітається за веслом озоряна вода, зітхають береги (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 917);  * Образно. Суспільно-творча діяльність М. Л. Кропивницького й І. К. Тобілевича, М. К. Заньковецької й П. К. Саксаганського пройшла озорена передовими ідеями російських революціонер ів-демократів та їх великого соратника Т. Г. Шевченка (Минуле українського театру, 1953, 60);
//  озорено, безос. присудк. сл. Думами Леніна Путь нам озорено, Шлях наш на тисячі літ (Блчко, Сійся.., 1959, 241).