ОЗЕ́РЦЕ, озерця, сер.
1. Зменш. до озеро. Сонце ховалось за межигірський бір,.. а далекі озерця на оболоні під тим бором і річка Почайна горіли, наче розтоплене золото (Нечуй-Левицький, I, 1956, 432); Там і тут вилискували проти сонця невеличкі штучні озерця (Юрій Смолич, I, 1958, 55); * У порівняннях. Нарешті їхні очі зустрілись. У старого вони давно вже вицвіли і схожі були на курячу плівку, а в молодого — блищали, як степові озерця (Петро Панч, Синів.., 1959, 5).
2. чого, перен. Скупчення чого-небудь, що виділяється на іншому фоні. Пан Субота з жінкою сидить на ґанку та любується цілим озерцем астрів [айстр] та мальв (Іван Франко, VIII, 1952, 79); Завернувши коня од перестояного озерця пізнього проса, підійшов [Тимофій] до кручі, поглянув у далечінь (Михайло Стельмах, II, 1962, 188).