ОВІЯНИЙ

ОВІ́ЯНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до овіяти. І знов на горах я, овіяних вітрами, Казками вільних полонин (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 376); А дерева вклонялися їм, людям. Овіяним грозами. Обпаленим громами (Любомир Дмитерко, Обпалені.., 1962, 237); Гліб добре бачив молоде, овіяне смутком обличчя послушниці (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 175);
//  овіяно, безос. присудк. сл. Задушевною теплотою овіяно в колискових піснях побажання щастя дитині (Народна творчість та етнографія, I, 1961, 42).