ОТУПІННЯ

ОТУПІ́ННЯ, я, сер. Стан за значенням отупіти. Ні болю він не чув, ні жалю в серці, А лиш безсилля, повне отупіння (Іван Франко, X, 1954, 371); Маруся слухала всього того, мов кам’яна. Взагалі останніми часами отупіння якесь заволоділо нею (Гнат Хоткевич, II, 1966, 216); Підіпригора.. з отупінням ждав найгіршого: адже не хмарка, а чорна хмара нависла над його головою (Михайло Стельмах, II, 1962, 227).