ОТУМАНІ́ЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до отуманіти. — Йойна, отуманілий від замороки, що валила з ями, вхопився обома руками за груди.., а стративши підпору.., мов галушка булькнув у яму (Іван Франко, IV, 1950, 23); Танцювало все перед очима. Їхала, від тіла геть десь відривалася отуманіла голова… (Яків Качура, II, 1958, 14).
ОТУМАНІЛИЙ
Тлумачення слова