ОТОЩАТИ, аю, аєш, док., розм., рідко.
1. Дуже схуднути, знесиліти від недоїдання. А котрі воли отощали, То ті марно пропали (Павло Чубинський, V, 1874, 1058).
2. Зголодніти, охляти. У горлі пересохло! не ївши отощала [Ївга], ноги потомились, а лихо й біда на думці усе як тут (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 273); — Я так отощав, не ївши зранку, що й радуватись не здужаю (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 89).