ОТОЧЕНИЙ

ОТО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до оточити. На Каховському боці біля самого мосту, оточені командирами, стоять Ворошилов і Будьонний (Олесь Гончар, II, 1959, 382); Од сих печер полою розляглась чимала поляна, оточена лісом і густою заростю чагарника (Олекса Стороженко, I, 1957, 398); Франція кінця XVIII століття була оточена феодальними і напівфеодальними державами (Ленін, 12, 1970, 338); Міста-застави були оточені ровом і обнесені двома дерев’яними стінами (Наука і життя, 12, 1965, 10); Учитель завжди був оточений шаною в нашій країні (Комуніст України, 8, 1964, 6); — Кожне містечко, яке ми будемо брати, готове перетворитися на оточену фортецю,.. кожне горище — в кулеметне гніздо (Олександр Довженко, I, 1958, 157); — Може статися таке.., що ми будемо оточені, ну, потрапимо в оточення, — поправився він (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 335);
//  у знач. ім. оточені, них, мн. Ті, кого оточено. Встановлено зв’язок з оточеними, з відрізаною.. групою однополчан! (Олесь Гончар, III, 1959, 155);
//  оточено, безос. присудк. сл. Ото тільки вкинуто його [Зінька] в цю півтемну кам’яну яму,.. а вже його звідусіль оточено. Роздивлялися.., розпитувалися [тюремники].., за що потрапив сюди (Борис Грінченко, II, 1963, 446); [Гайдай:] Не поспішайте, мічмане, будинок оточено з усіх боків (Олександр Корнійчук, I, 1955, 41).