ОТЯЖІ́ЛИЙ, а, е, рідко.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до отяжіти.
2. Те саме, що обважнілий 2, 3. Ні руху скрізь, ні згуку… І вітрець Був скований в повітрі отяжілім… Усе живе замерзло нанівець (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 179); Іван справді являвся дуже непоказним. Він не вмів говорити ніякою мовою, крім своєї рідної,.. був маломовний, отяжілий і сумовитий (Іван Франко, III, 1950, 164).