ОТЕЦЬКИЙ

ОТЕ́ЦЬКИЙ, а, е, діал., уроч. Батьківський. Прозивався він Кавун; і як назве було капітан Кавуновим, то він і просить, щоб його так не величав, бо я, каже, свого отецького прізвища не цураюсь (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 278); Ще танки мчали без упину, Іще горів отецький дім, А він вже думав про зернину В пшеничнім колосі тугім (Андрій Малишко, Занов. джерело, 1959, 17); — Благословляю вас, діти мої, моїм отецьким благословенням (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 56).
 Отецький син; Отецька дитина, заст. — назва, що вживається щодо сина або дочки порядних батьків. Бачать вони наймичку в козака, молоденьку, моторну й працьовиту, розпитали, що вона за людина, довідались, що вона дитина отецька (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 278); Галаган.. спитав: А ти ж що — безбатченко? — Ні, син я отецький, тільки батько померли, — відказав Андріян (Федір Бурлака, О. Вересай, 1959, 169).