ОТЧИ́НА, и, жін., заст.
1. уроч. Вітчизна. Про дальню мріючи отчину, Ти залишала край чужий; Я пам’ятаю цю годину, І плач і стогін мій смутний (Михайло Драй-Хмара, Вибр., 1969, 209); Радуйся, Україно, Мила моя отчино, Прийшла в наш степ новина (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 151).
2. Спадщина від батьків; батьківщина. Василько схопився з місця: — Не треба, Даниле, не хочу я сам. Будемо разом.. Хай буде наша отчина спільна (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 420).