ОТЧЕНА́Ш, у і а, чол., заст.
1. розм. Молитва у віруючих християн. Далі став читати [Наум] отченаш, аж поки зовсім опустили труну і попи молитвою запечатали яму (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 97); — Це [в монастирі] не вдома: наїлася хліба з салом, прохарамаркала отченаша, та й спати… (Яків Качура, II, 1958, 24).
2. жарт. Мораль, нотація. Любив дід додержати до послідньої хвилини, приголомшити, а потім вчитати доброго отченашу (Гнат Хоткевич, I, 1966, 83).