ОСИ́ПАТИСЯ див. осипа́тися.
ОСИПА́ТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ОСИ́ПАТИСЯ, плюся, плешся; мн. осиплються; дек.
1. Те саме, що обсипатися 1—3. І розказують і плачуть.. Як Кирило з старшинами Пудром осипались І в цариці, мов собаки, Патинки лизали (Тарас Шевченко, II, 1963, 343); Тільки на полудень осипався берег і дуже його попідмивало бистриною ріки Підпольної (Олекса Стороженко, I, 1957, 253); Снаряди і міни, як вихор комет, Від них осипалась траншея ця бідна… (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 327); Сухий лес дуже щільний, навіть твердий, і на схилах не осипається, як пісок, а раптово обвалюється вертикальними пластами (Знання та праця, 9, 1965, 14); Восени шумів-шумів ліс по-осінньому. Осипалося листя, пішли дощі, холоди (Андрій Головко, II, 1957, 19); На завтра вже вони летіли далеко-далеко в вирей, де літо й зиму одні квітки осипаються, а другі зацвітають… (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 286);
// Мати властивість легко губити своє насіння, плоди на час дозрівання (про рослини). Цей сорт [пшениці] ранньостиглий і посухостійкий, не вилягає і не осипається (Хлібороб України, 7, 1965, 32).
2. Спадати донизу дрібними частинками. Шибки під молотками осипалися з вікон, як з дерева цвіт (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 88); Вода іскрилась, осипаючись з весел (Юрій Смолич, Ми разом.., 1950, 27); Навіть шерхання снігу, що де-не-де осипався з гілок, окутувало його новими хвилями переляку (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 79).