ОСИ́ПАТИ див. осипа́ти.
ОСИПА́ТИ, аю, аєш, недок., ОСИ́ПАТИ, плю, плеш; ми. оси́плють; док., перех. Те саме, що обсипати 1, 3, 4. Давид крутив віялку. Рвав вітер, осипав половою, порошив очі (Андрій Головко, II, 1957, 77); Оце коли налітає пілот обпилювати наші плантації, то маю стояти йому за маяка. Аби не лишав огріхів, аби осипав наші буряки рівненько (Олесь Гончар, I, 1954, 489); Сумує тернина і, немов слізьми, осипає засмучену пару своїм білим цвітом (Степан Васильченко, I, 1959, 114); Вона.. притиснула до грудей Павлика, осипаючи його поцілунками і сльозами (Михайло Стельмах, II, 1962, 276); Навіть коли був малим, не осипала Данька ласками так, як оце нині (Олесь Гончар, II, 1959, 199); Селянин одвернувся,.. запопав на коня, осипав його докорами (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 312); Місяць різав тополі турецьким ятаганом, і вони осипали на сонні хати голубу імличку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 468); Дівчина задумано погладила пухнасті котики, а вони осипали на руку і землю холод краплин (Михайло Стельмах, I, 1962, 343); Вони [нейлонові ялинки].. не осипають глицю на підлогу (Ігор Муратов, Осінні сурми, 1964, 95); * Образно. Воно [сонце].. обдало їх хвилями блискучого світу, наче гарячим золотим дощем осипало (Панас Мирний, II, 1954, 70).
♦ Осипає (осипало) жаром (морозом, холодом і т. ін.) кого — те саме, що Обсипає (обсипало) жаром (морозом, холодом і т. ін.) (див. обсипати). То морозом її осипає, вона біліє, то у жар укине.. (Панас Мирний, I, 1949, 320); Марту аж приском осипало: невже-таки прийшов за її приданим? (Михайло Стельмах, II, 1962, 348); Осипати (осипати) поглядом кого — те саме, що Обсипати (обсипати) поглядом (див. обсипати). І вже як хто їй потрібен, то так і осяйне! Так і осипле поглядом та усміхом (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 82); Сяючі погляди, якими Шура осипала Черниша на вогневій, так досі й сяяли на ньому (Олесь Гончар, III, 1959, 410).