ОСИ́ПАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до осипати. Знати козацьку хату..: Вона соломою не покрита, Приспою не осипана (Українські народні думи.., 1955, 22); Княгиня зняла з грудей шпильку, осипану самоцвітами, і оддала Щуці (Олекса Стороженко, I, 1957, 377).
2. у знач. прикм. Який осипався, опав (про листя, плоди і т. ін.). Каміння пожовкло від осипаної фої [хвої] (Гнат Хоткевич, II, 1966, 317); Подекуди на панських полях чорніли полукіпки, а біля них зеленіла осипана пашниця (Михайло Стельмах, I, 1962, 610).