ОСВЯЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ОСВЯТИТИ, ячу, ятиш, док., перех.
1. заст. Здійснювати церковний обряд, що символізує очищення чого-небудь від гріховності, надання чому-небудь святості. Руйнували, мордували, Церквами топили [конфедерати]… А тим часом гайдамаки Ножі освятили (Тарас Шевченко, I, 1951, 83); Люди одмовлялися брати воду з тої криниці, деякі намагалися, щоб Броски власним коштом освятили закляту криницю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 274).
2. перен. Підносити, звеличувати, облагороджувати що-небудь. Настане день, настане час — І розіллється знов медами Земля, що освятив Тарас Своїми муками-ділами (Максим Рильський, II, 1960, 193); Мистецтво, — сказав О. Толстой, — це свято ідей. Звернувшись до теми нового народного життя, воно освячувало труд народу, розум і волю мас (Шамота, Талант і народ, 1958, 32).
3. Скріплювати своїм авторитетом віру в непорушність, закономірність чого-небудь (суспільних відносин, інституцій І т. ін.). Галицькі поміщики.. чинили над селянами свій кривавий суд і розправу, а все це освячувала церква (Комуніст України, 8, 1966, 64).