О́СТРУБ, у, чол., діал. Дерев’яні стіни будівлі; зруб. Із цікавістю приглядався [Олекса], як то ставлять стаї у чорногірських полонинах. Оструб, як і хатній, лиш вікон немає й стелі (Гнат Хоткевич, Довбуш, 1965, 100); Були тут [у сплаві] і грубі деревини, сантиметрів по сорок завширшки — на основу та на стовпи, і тонші — на оструб (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 31).
ОСТРУБ
Тлумачення слова