ОСТРАКІ́ЗМ, у, чол.
1. У стародавній Греції — вигнання небезпечних осіб, злочинців за межі міста, держави без права повернення. У давній Греції найнебезпечніших злочинців піддавали остракізмові — виводили за міську браму й забороняли повертатися додому (Літературна Україна, 7.IX 1965, 2).
2. перен. Різкий осуд кого-, чого-небудь, гоніння на когось, щось. Проти галицької суспільності, що кинула на Франка остракізмом, Франко вживав іронії (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 448); Він не боявся остракізму з боку салонних дам (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 382).