ОСТЮКУВА́ТИЙ, а, е.
1. Який має довгі або густі остюки. У нього довгі вуса, наче він два остюкуваті колоски тримає, в куточках рота (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 64).
2. Який має домішку остюків (про борошно, хліб). Хліб був житній, наполовину з ячмінною мукою, чорний і остюкуватий, що аж тяжко було проковтнути (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 123); На покуті.. лежав окраєць черствої остюкуватої паляниці (Любов Яновська, I, 1959, 141).
3. перен. Схожий на пучок остюків; колючий. Чорні, як гайворон, уси [захожого] починали вже рудіти. Борода стирчала чорна, остюкувата (Панас Мирний, II, 1954, 37).