ОСТЮ́К, а, чол. Довгий щетинистий вусик на колосковій лусці у багатьох злаків. Високі вози посхилялись на воли й кололи їх у спину гострою соломою та остюками (Нечуй-Левицький, II, 1956, 275); Хліба вилягли. Галя задумливо перебирала колоски, ніжно, пестливо водила вздовж остюків (Костянтин Гордієнко, Цвіти.., 1951, 22).
ОСТЮК
Тлумачення слова