ОСТАТОК

ОСТА́ТОК, тку, чол., заст. Залишок. Прийшов нестаток, випив остаток (Номис, 1864, № 11501); Там [на шосе] шатаються в безладді солдати, остатки частин — ратники, сапери (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 209); Чи ж людська споминка така слаба? Чи то його, минулих днів остаток. Потерти мусила нова доба? (Микола Зеров, Вибр., 1966, 39).
♦ Без остатку — те саме, що Без останку (див. останки). Сулії, тикви, баклажки, Все висушили без остатку, Посуду потовкли в шматки (Іван Котляревський, I, 1952, 168); До остатку — те саме, що До останку (див. останки). Чи не справді се татари Людей позаймали, Все спаливши до остатку, У полон погнали (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 416); На остатку; На остаток — те саме, що На останку (див. останки). — Бевзні! Нікчемники!.. пеньки головаті!! — закричить на остатку Мирін та й затихне… (Панас Мирний, II, 1954, 86).