ОСОРУЖНИЙ

ОСОРУ́ЖНИЙ, а, е, розм. Остогидлий, немилий. Жінки, навпаки, судили Якова і разом своїх чоловіків: такі вони усі осоружні, каторжні! Їм аби знущатися над нашим братом, верховодити (Панас Мирний, IV, 1955, 61); Ніхто чоловікові так не дошкулить, як іноді сам собі дошкулиш осоружними думками (Осип Маковей, Вибр., 1954, 41);
//  Огидний, бридкий. Максим дивився у минуле, як у дзеркало.. Чи було то втішне, чи осоружне видовисько, він змовчував (Натан Рибак, Час, 1960, 689); Вони [бакенбарди] йому ніколи не подобались, а сьогодні, коли в грудях кипіла злість на сина, видалися просто осоружними (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 56);
//  Проклятий, ненависний. З кожної хати брали одсипного і десятину. Невелика ще біда сі побори, коли б не осоружна шляхта збирала їх (Олекса Стороженко, I, 1957, 367); Жаль тільки, що згайнувалася, пройшла її молодість, загинув чоловік і змарнувалося життя на чужій осоружній роботі (Василь Козаченко, Вісімсот.., 1953, 85).