ОСОРУ́ГА, и, жін., рідко.
1. Прикрощі, неприємність. А всередині у Ярошенка десь почало скаржитись тихо-тихесенько щось од лукавого: — Чи мало ганяли тебе по школах, чи мало було з людьми осоруги?.. (Степан Васильченко, I, 1959, 195).
2. Почуття відрази, огиди. Усі стояли за ділом своїм, хто насторожений своїм клопотом, хто втомлений до осоруги на світ цілий, — з своєї досади (Марко Вовчок, I, 1955, 172).