ОСОЛО́ДА, и, жін., рідко.
1. Глибоке внутрішнє задоволення; блаженство, насолода. — Скрізь панує невгамовний, навіжений потяг до поживи, до грошей, до солоднечі життя, до осолоди втіхами (Нечуй-Левицький, V, 1966, 218); Після гострого, холодного кисляку Оверко враз освіжів, .. а вже після білих соковитих черешень зовсім ожив, приємна осолода розлилася в тілі (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 117); Скільки щастя й осолоди Я в такої ночі п’ю! Скільки тихої відради В душу лащиться моя! (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 67).
2. Те, що приносить радість, утіху. Левади рідні, голосні, співучі!.. Покидає вас вродлива дівчина, краса всього села, материна втіха, батькова осолода, веселість усіх добрих громадян (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 279); Горіла в пісні свічкою печаль, Минулих літ єдина осолода (Максим Рильський, Поеми, 1957, 289).