ОСМІЛЮВАТИСЯ

ОСМІ́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і ОСМІЛЯ́ТИСЯ, яюся, яєшся, недок., ОСМІ́ЛИТИСЯ, люся, лишся, док. Набиратися сміливості, рішучості зробити що-небудь. Вони рідко коли осмілювалися зиркнути на мене (Іван Франко, II, 1950, 19); — А якого гаспида ти там стогнеш? — пита його Настуся, дивуючись, що її дурень та осміляється без спросу лізти на піч (Квітка-Основ’яненко, II, 1950, 474); Дуже розсердилася сім’я на сина, що осмілився на свавільство таке, нікого не спитався, розпорядився грішми (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 180).
 Осмілююсь (осміляюсь, осмілюсь) запитати (пригадати, довести і т. ін.) — застаріла формула звертання до сановної особи, що вживалася для підкреслення обережності, скромності того, хто звертається. — А, осмілюсь запитати, — обізвався Чіпаріу, — яку справу маєте до нього? (Юрій Смолич, I, 1958, 50).