ОСМІ́ЛЕНИЙ, а, е, рідко.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до осмілити. Вони, спочили трохи, осмілені тишею, звелись і обережно побрели вздовж гір (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 351).
2. у знач. прикм. Який осмілів, позбувся почуття страху. Осмілений, скаче Врисько на нього, лиже йому руки, скавулить з радості (Антін Крушельницький, Буденний хліб… 1960, 87).