ОСЛЯ́ЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до осел. Старі браміни поприносили старі пергаментні документи. Перед Саібом розгорнули цілу ослячу шкуру (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 32); Обурений професор показав цілому класові одну картку з зошита Демидова, на якій була нарисована велика осляча голова в окулярах (Осип Маковей, Вибр., 1954, 51).
2. Такий, як у осла. Ярослав дивився на митрополита, тішила його осляча впертість Феопемптова (Павло Загребельний, Диво, 1968, 627).
Осляче вухо; Ослячі вуха, зневажл., лайл. — уживається на означання обмеженості, нерозумності або некмітливості кого-небудь. — За жнива клопіт, а про піонерську зміну забув, ослячі вуха! (Олесь Донченко, VI, 1957, 56).