ОСЯ́ЙНИ́Й, осяйна, осяйне, поет.
1. Освітлений, опромінений чим-небудь. Як жевріє повітря осяйне!.. А далина небесная далека Пашить як піч, бо сонце там страшне Жахтить огнем, огняні сипле стріли (Борис Грінченко, I, 1963, 110); Байда дивиться на ранково осяйну.. кімнату, охоплює поглядом своє книжкове багатство і мимоволі ще раз і ще повертається думкою в минуле (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 5); * Образно. Всі, хто слухав перші виступи С. Крушельницької на оперній сцені, пророкували їй осяйне майбутнє (Мистецтво, 1, 1966, 30);
// Який випромінює, сяйво; сяючий, променистий. В світлиці все осяйне, з кришталю, самоцвітів або дорогих металів, тільки в ній якось холодно (Леся Українка, II, 1951, 191); Тоня бризкає водою вгору, і звідти.. білосніжні перла летять, ..блискучі, осяйні (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 231); * Образно. На колінах не можна ввійти у світи осяйні, І неправедний гнів не утверджує правди на світі (Віталій Коротич, Вогонь, 1968, 34); У кожної людини Осяйним видінням мріє Рідне місце, де з дитинства Довелося жити їй (Іван Вирган, Квіт. береги, 1950, 164).
2. перен. Жвавий, сяючий. На порозі, наче весняночка, стала розрум’янена і осяйна Мар’яна (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 210); Повернулась [Олеся] до Федора.., не втримала осяйного усміху, що так і забринів у її великих проліскових очах (Анатолій Дімаров, І будуть люди.., 1964, 302).