ОСІЯТИ, яю, яєш, док.
1. перех., уроч. Освітити яскравим світлом; осяяти. Мітла огненная зійшла. І степ і гори осіяла (Тарас Шевченко, II, 1963, 302); Поки сонце осіяло бір, вогонь вже лютував, мов дикий звір (Леся Українка, I, 1951, 282); * Образно. Весело й тяжко згадувати нам тебе, старий наш діду Києве! Бо й велика слава не раз тебе осіяла, і великії злигодні на тебе з усіх боків збирались… (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 69).
2. неперех., заст. Засяяти. Глянув [місяць] червоним лицем у долину. Долина осіяла, туман забілів у ній, як сніг (Панас Мирний, I, 1954, 172).