ОШКІ́РЕНИЙ, рідко ОСКІ́РЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до ошкірити, оскірити. Оленчукові він і віючі привид окується з ошкіреними зубами (Олесь Гончар, II, 1959, 354); * Образно. Небо вже зовсім не те над тобою, яким було уночі, — ошкірене злобними блискавицями (Яків Баш, Надія, 1960, 236).
2. у знач. прикм. З розтуленим від люті ротом і відкритими зубами. Гната опалило смертельним жахом .., перед ним, як у шаленому вирі, замелькали ошкірені люті обличчя, палаючі ненавистю очі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 71).