ОСЕНІТИ, іє, недок., рідко.
1. безос. Починатися, наставати (про осінь). Осеніє, сумерк в полі стернями блукає, серце тужить і співає, спокою не має (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 130); * Образно. Конвой проводить підсудного і в залі похмурніє, осеніє. Хоч у небі голубіє весна (Радянська Україна, 14.V 1963, 2).
2. Ставати осіннім. Вийде, вийде він у поле, осеніє неба муть (Володимир Сосюра, I, 1957, 338).