ОСЕ́ЛИЩЕ, а, сер.
1. рідко. Місце поселення. Виходять [люди] на лани раніш, як це робили на старім оселищі.., готцються до передпосівного поливу (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 499).
2. заст. Селище. [Кіндрат:] Нехай живуть [січовики], то наші вартові.. Як ті ченці, що світу відреклися, Так і вони зреклись утіх сім’ї І на межі оселищ християнських Самі себе на службу прирекли (Володимир Самійленко, II, 1958, 34).