ОСЕ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до оселити. * Образно. Хмурий будинок, перекраяний коридорами та залами, оселений шептами (Василь Чумак, Черв. заспів, 1956, 143);
// оселено, безос. присудк. сл. Зник [Батуллі] до кімнати, де оселено жінку (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 494).
ОСЕЛЕНИЙ
Тлумачення слова