ОСАТАНІ́ЛИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до осатаніти. Хіба й зараз не лящать йому у вухах прокльони того божевільного ранку, коли вже вкрай осатанілий Дудник різав жили коням.. рубав корів, гнався з сокирою за Наталкою (Семен Журахович, Нам тоді.., 1968, 90); І хоч які Ті юнкери були осатанілі, А побоялись кинутись в штики, Назад полізли, враз пополотнілі (Валентин Бичко, Сійся.., 1959, 389).
2. у знач. прикм. Украй роздратований, розлючений. І Гаврило і Тимко насилу відтягли осатанілого батька (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 91); * Образно. З одчайдушним ревом увірвалася на дворище осатаніла худоба (Сава Голованівський, Крапля.., 1945, 94);
// Який виражає крайню роздратованість, розлюченість. Листоноша.. напихав собі трави до рота, щоб не стогнати й не проситися, сотник осатанілими очима дивився у вікно (Юрій Яновський, I, 1954, 280);
// перен. Дикий, розгнузданий, нестримний. Осатанілий бенкет.